Перечитала попередній свій запис: правду кажуть, що як би паршиво не було, лдина усюди пристосується...

Життя трішки наладилось:

виділили на роботі машину, коли нічого робити - катаюсь містом по зустрічах,

наставила квітів на столі - цвітуть і пахнуть орхідейки,

записалась до перукарки - стану білявкою, щоб не обзивалися, а тупо констатували факт,

припинила робити френчі - тільки рожеві та червоні нігті, 

купила трохи нової косметики - малюю стрілки на очах та шикарні вії роблю, як у корови (про вії),

ноги регулярно епілюю, скрабиками вимазуюсь як цариця Шамаханська,

купила абонемент на танці, і повизнахожила позакидувані талони у басейн (зараза, холодно, поки не їжджу, бо далеко і протівно).

Але ж не про це.

Тут таке діло: в офісі у нас оупенспейс і так сталося що ліворуч від мене, через пальму і прохід сидить наш виконавчий директор - років на 37, одружений, має дітей, не красень... але блін як він пахне, не парфумами, а просто він, сам по собі, просто з розуму зводить, я не можу працювати по людськи... а тут він ще й по дурному себе поводить - то йому серветочку треба монітор протерти саме в мене взяти,то антисептику, то ножиці, або ще по електронці напише, а тоді підходить і розповідає про шо написав, чи ж бо біля  кавоварки ніяк не розійдемося... ніби знущається, ну!?

Мораль: мужчини, хлопці, не знущайтеся з дівчат, зі святом...

Завжди Ваша пришелепнута, мабуть, коханячком...

Будучи студенткою клялася і божилася собі, що ніколи не працюватиму у банку чи страховій. За півлітрушкою пива друзі давали стовідсоткову гарантію, що я буду афігєнно крутою бізнес-леді, і що рутина то не для мене і довго я не витримаю. Я погоджувалась, бо так воно і є...

... я терпіти ненавиджу рутинну та бумажну роботу, втрачаю увагу починає боліти в найнепередбачуваніших місцях, стаю дратівлива, зла і невесела, все зводиться до того аби тільки не робити роботу, аби не на одному місці, бо то вбиває, я не можу не спілкуватися із людьми новими та цікавими... мені життєвонеобхідна підпитка від спілкування та нових знайомств, я люблю динаміку, а не графіки сплати платежів, вичитування договорів і всяка фігня така, коли я не горю, не можу жити і функціонувати адекватно... Я страховий брокер. Мені важко. Але іншої роботи поки що не маю.

Без надії сподіваюсь на те, що все ж  отримаю відповідь на моє резюме від тої самої компанії, отримаю там роботу і хмільна мрія втілиться у житття.

Вибачте за гнусняк, але так треба, бо їсть із середини.

Дякую, хто до кінця дочитав...

Час від часу я щороку їзжу до Москви. Останні років із 7 мене активно сватають туди жити-працювати, а я все відтягую.

Остання моя подорож мене ще більше переконала у правдивості прислів'я : де народилось, там і пригодилось.

Далі наведу коротенький перелік того що мені якось дуже різало око і було аж надто незвичним:

1. Інша вона по ТБ. З середини дуже нагадує Совок, при чому з кожним роком все більше, але у новій формі, такий собі новий імперіалізм на теренах пострадянського суспільства.

2. Багато горілки та пива. У супермаркетах відводять окремі ряди для горілки та пива, а втретьому зазвичай решта видів алкоголю. Крім того, реклама пива на телебаченні просто розриває непідготовлений мозок своєю кількістю, ну не менше половини усієї рекламної паузи.

3. Серед домашніх улюбленців підмітила два тренди: собаки або дуже великі або дуже малі.

4. Про їжу мало що казати, хіба що багато смачної риби, а от м'ясо - фе.

5. Ще один тренд - подружки нареченої, яких тепер штук 5 (щоб не заморочуватись із вибором) по-західному одягаються в однакові плаття.

6. Загалом переважна більшість одягається за принципом аби не бути голому і щоб зручно.

7. Жінки майже не носять підборів, про шпильки взагалі мовчу. Повний же суіцид, коли дівчата і жінки вдягають сліди під відкрите взуття.

8. Арбат мені якось геть випав із душі, жалісна подоба Андріївського із купою зазивал типу єгипетських чи турецьких базарних торговців. Ще й підлітки відкрито курять траву під пам'ятником Окуджаві, звісно з усіма веселими наслідками. При цьому міліція нічогенько не робить. Можливо думають, що то якась інсталяція сучасномистецька (треба комусь із центру Пінчука ідею продати).

9. Газовану мінералку москвичі майже не п'ють. Може через те, що я її так і не знайшла у магазині, а може не знайшла бо не вживають. Налягають в основному  на квасок і пивас. Слід зазначити, що квас смачніший вітчизняного, мабуть через незмінну рецептуру, точно як в дитинстві зі скляного півлітрового кухля, який брали на двох.

10. Спека і все таке але в мене морозиво з рук ледве не випало, коли побачила як діти без трусів купаються у фонтані посеред парку Горького. Звісно і на українських пляжах вистачає голопопих дітей, але ж не посеред міста.

11. Про айфони взагалі пісня - мабуть зо 50 % місцевих користуються яблучним чудом. Загадка сама собою розгадалась: стою в метро купити картку на проїзд, підходить хлопчина, і пропонує "савсем новий непользований" аппарат за 120 баксів. Гарантія - "я тут каждый день если че". Відмовилась.

12. Ну і на солодке - москвичі явно вищі та більш мускулисті за київських мачо.

13. Забула: найприємніше було прямо посеред Арбату знайти Український культурний центр, а біля нього магазин української книги, а там Кобзар)

Якщо комусь здалося, що запис занадто суб'єктивний, то так воно і є, нічого проти Москви не маю, але більше люблю Київ.

Открыть больше изображений

Більшу частину свого життя я прожила у місті, славетному Києві. Зрідка на вихідні вибиралась до сільського будинку, що знаходиться дуже далеко від столиці. Зрідка - бо не подобалось мені там: відсутність благ цивілізації у вигляді каналізації, газопостачання, нормальної картинки у телевізорі та принаймні однієї палички покриття стільникового звя'зку відбивали будь-яку охоту туди їхати.

Згодом цивілізація дібралась і туди. спочатку провели газ, потім обладнали санвузол по-людськи, по мобільному можна говорити майже всюди. Останнім на черзі стало телебачення. Замовили супутник у сусідньому великому місті. Приїхали майстри, встановили, почали налаштовувати - лажа. Подумали, кажуть треба зрізати половину нашого височенного береста, що ріс неподалік будинку задовго до того як останній збудували. Жалко, але зрізали - залишилось дерево без своєї могутьої крони. І запрацювала наша тарілка на всю, ловить таке, що і киянам не снилося.

І тут відкрилося переді мною неймовірне. Виявляється українське село не таке вже і захолустя, і їхати лише півтори години. А які у нас неймовірні озера, де риба "отакенна" ловиться, а як родять малина і полуниця, і смак їхній кардинально відрізняється від купленої. Свіже молоко, воно ж смакотнюще, а не просто біле і рідке. А помідорки і огірочки пахнуть землею - справжні. Від того всього голова обертом йшла, але приїздити частіше в мене виходити не стало - постійно з'являлись якісь невідкладності. 

І от я нареті зібралася на природу. Вимкнула мобільні, переконала себе у несмертельності моєї відсутності у місті протягом трьох днів і поїхала.

Мене вирубило сходу як тільки я зайшла у двір - на нашому бідному обрубаному бересті, про який всі думали, що зачахне, купа зеленого листячка, а на самій скроні лелеки лаштують гніздо. Він приносить купки гіллячок й соломи, а вона обирає найкращі і вкладає їх колом. Цікаво, що  коли він повертається вона видає дуже дивнимй моїм вухам звук - вітає його. Вдень вони разом полюють на мишей та жабок, а якщо хтось зайнятий облаштуванням гнізда, то інший приносить йому щось смачненьке. Коли йде дощ, він дбайливо укриває її крилом аби не змокла, вночі прикриває від вітру, а вона притискається до нього так, аби він міг сховати свого дзьоба під її крилом. Справжнє у них кохання.

Отаким от чином природа лікує прищики, що творять люди на безмежних просторах планети, нічого не потребує на взаєм, на все у неї є відповіді...

У спеку ми згодні платити шалені гроші за прохолодний освіжаючий напій. Скупаючись у супермаркеті ми затарюємось купою різних пачкованих соків, мінералок та кольорових шипучок на нормальні гроші, але чомусь забуваємо про наш народно-природний напій - компот.

Компот - це ж нереально. Може бути усіляких смаків і кольорів, солодкий кислий, з м'якоттю та без. А собівартість - це ж узагалі фантастика: трилітрова каструлька компоту обійдеться у менш ніж 5 гривень. Рецептура - простіше нікуди: вода, жменька одних фруктів, жменька інших, цукор і готово. А скільки власних рецептів  можна понавидумати. Якщо вживати теплим - виходить як фруктовий чай, а якщо заморозити - майже морозиво "Фруктовий лід".

Головна фішка - точно без ГМО, усіляких підсолоджувачів, підфарбовувачів, згущувачів та консервантів.

Спонсор запису і головний натхненник - улюблена, єдина і неповторна БАБЦЯ.

Уся просунута футбольна спільнота тільки те й робить, що критикує вувузели (про які я б і не здогадалася, аби на цьому не акцентували уваги) і некомпетентне суддівство (тик в організаторам у бік - бачили ж очі, яке обирали). 

Я, як людина, що дивиться матчі Збірної України, бо сама звідтіля, та низку інших, бо там хлопці нічогенькі (особлива увага сьогодні до матчу Португалія - Бразилія), всідаючись перед телевізором зі склянкою компоту думала послухати коментаторів, щоб до фіналу бути хоч трохи підкованою в темі, а дзуськи.

Насправді вони може хороші хлопці і професіонали своєї справи, але,  сидячи в українській теплій студії трохи втратили почуття міри. 

Називати одного з лідерів Німецької збірної Лукаса Подольскі козлом, хоч і священним, із посиланням на те, що символом його клубу є козлик, вкрай некоректно, особливо зважаючи на те, в якому значенні українці зазвичай вживають це слово відносно інших осіб. А чого варта була порада капітанцу італійців, Канаварро, їхати в Емірати чи Саудівську Аравію на заробітки. Звісно італійці погано зіграли, не пройшли з групи і таке інше, але ж треба мати повагу та дотримуватись правил професійної етики, якщо вже виступаєш з провідного українського каналу в досить рейтинговому ефірі.

Іншим перлом, що ледве не вбив, була порада японському воротареві після пропущеного голу в матчі з Данією "пропустити грам 150 аби розслабитись", та коментар з приводу капітану збірної Данії - Йон-Даля Томассона - що той "вийшов на поле шейпінгом позайматися" і ніби пас не віддав партнерові лише через те, що "боявся пахви порвати".

Перший національний - то взагалі пісня. Скажіть мені нетямущій, навіщо три коментатори на один футбольний матч? Таке враження склалося, що вони просто напросто влаштувала міжсобойчик в ефірі, а на глядача їм байдуже, говорили аби про що, тільки не про те що на полі коїться. Загалом вони ніби коментували, молодий хлопчина пробував щось розповідати, проте російськомовний експерт, як було заявлено, повсякчас заглиблювався у спогади про те як було колись, і що зараз вже не дуже, і не давав тому слова сказати. До них зрідка підключався (по іншому не назвеш) найдорожчий ведучий українського телебачення Савік Шустер і констатував народження нової футбольної зірки, молодої надії чиєїсь збірної або захоплювався професіоналізмом судді та пророчив йому феноменальну кар'єру, разів із 30 такі тексти видавав.

Не витримавши, я вирішила зробити вигляд , що і мене дратують вувузели і вимкнула звук, довго не протрималась - включила знову. Коли геть закипіла - вирішила написати ось сюди.

Хочете, кидайте в мене помідорами, але ж, блін, так воно і є.

P.S. Поки друкала, згадала, про невігласа коментатора на Євробаченні, який "гостро" покоментував виступ молдавського гурту, прямо в ефірі заявивши, що вони не тільки, виявляється, вміють фарбувати і штукатурити стіни, а ще і співати. Довбень та й годі!

Не люблю робити записи будь-де вперше. Бо банально не знаю, що там писати. Про серйозне, то ніби ще зарано, а дурницю якусь нашкрябати - подумають що ментально неврівноважена я особа. Тому обмежуся поки отаким, а далі, як піде "мисля".